?

Log in

No account? Create an account

Одна з найвідоміших американських письменниць, перша чорношкіра жінка, яка одержала Нобелівську премію з літератури (1993), Тоні Моррісон (Toni Morrison) відмовилася писати книгу мемуарів, назвавши своє життя «не достатньо цікавим». Про це вона розповіла на зустрічі зі студентами коледжу Оберлін (Огайо), — пише видання The Guardian.

Зустріч відбувалася поблизу від містечка Лорейн, де в 1931 році народилася письменниця. Студенти поцікавилися, чи збирається Тоні Моррісон написати автобіографію про своє дитинство в Лорейні. Письменниця завважила, що раніше вона зайшла так далеко, що навіть підписала контракт із видавництвом на публікацію її мемуарів. «Та потім я скасувала домовленість, — зазначила Тоні Моррісон. — Мій видавець просив мене написати книгу спогадів, однак є точка, коли життя не є цікавим, принаймні для мене. Я б ліпше написала щось художнє».

«Люди радять писати про те, що знаєш, — розповіла письменниця студентам Оберліна. – Я тут, щоб сказати вам: ніхто не хоче цього читати, оскільки ви нічогісінько не знаєте. Тож пишіть про те, чого ви не знаєте. І не бійтеся. Ніколи».

У травні 2012 року має вийти друком нова книга Тоні Моррісон – «Дім» (Home). У ній ідеться про ветерана Корейської війни, який повертається до расистської Америки і мусить забрати свою понівечену сестру назад до маленького містечка у Джорджії, містечка, яке він ненавидить.

За матеріалами The Guardian.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/03/20/memuariv-vid-toni-morrison-ne-bude/">ЛітАкцент</a>



Два фільми й 8-годинну виставу про Тараса Шевченка готують режисери до 200-ліття від дня народження поета, що буде 2014 року.

9 березня в холі музею Тараса Шевченка в Каневі столичний актор 44-річний Остап Ступка підходить до автопортрета поета. Просить сфотографувати його на тлі картини.

– І не усміхайся, – каже чоловік поруч й поправляє йому нахил голови.

– Схожий! – викрикує хтось із натовпу.

– Клацніть і мені на телефон, – каже Остап. Простягає жінці з натовпу мобільний. До музею Шевченка актор потрапив уперше. – Мене запросили взяти участь у покладанні квітів до пам’ятника Тарасу Григоровичу. Дізналися, що зіграю його у фільмі Олександра Денисенка.

Сценарій Денисенка «Прощання з пустелею» переміг на конкурсі кінопроектів про Тараса Шевченка. 2014-го фільм за ним планують вивести у прокат. Розповідатиме про звільнення поета зі служби у Новопетрівському укріпленні в Казахстані.

– У мене Шевченко постійно думає, бути вільним чи ні, – каже Олександр Денисенко, 53 роки. – Сценарій має любовний трикутник між ним, дружиною місцевого коменданта Агафією Усовою та її чоловіком. Придумав його, щоб люди дивилися кіно. Я не пішов за біографією. 90 відсотків сюжету – моя вигадка. Також важливим героєм є казашка Катя. Казахські історики вважають, що вона була дружиною поета.

Каже, що на зйомки стрічки потрібно 30-40 млн грн.

– Сценарій талановитий, – говорить Микола Жулинський, 71 рік. – Але видно, що автор багато вигадав. Хоча б момент, коли Шевченка хочуть убити під час полювання. Або, коли підкидають отруйну змію в карцер. Це не доведено.

Призовий фонд конкурсу кінопроектів становив 200 тис. грн. Гроші поділили: 120 тис. дали за перше місце, 80 тис. – за друге. Друге місце посів сценарій закарпатського письменника Олександра Гавроша, 40 років. Студія «Пронто Філм» готова зняти за ним 10-серійний серіал.

– Учора познайомився з актором Євгеном Нищуком. Він міг би зіграти 31-річного Шевченка, – каже Гаврош. – У фільмі не хочу показати Шевченка страждальцем. Бо сучасні українці не бажають асоціювати себе з мучеництвом. У житті Шевченка були успішні періоди. 1845-го йому 31 рік. Перед ним стелиться світ. Йому замовляють портрети найбагатші українці. Він виграє конкурс на вчителя малювання у Київському університеті. Якщо порівняти автопортрет цього періоду з намальованим через рік – побачимо різних людей. У фільмі хочу відповісти, яка драма сталася з Шевченком за цей час.

39-річний Євген Нищук зіграв Шевченка у виставі Сергія Проскурні «Тарас. Слова». Її показали 10 березня в Черкаському драмтеатрі. Актор працює у столичному театрі «Cузір’я». 2004-го був ведучим на сцені помаранчевого Майдану.

– Доки тут був, відпустив трошки бакенбарди. Але я хотів не ззовні передати, а зрозуміти його в цей період життя, – каже Євген Нищук. – Перед виставою не спалося. Снилася якась річка, як Шевченко плив. Хоч у виставі такого й близько немає.

– Для мене загадка, як у 47 років Шевченко міг виглядати таким уже старим і поважним, як бачимо його на портретах, – каже режисер Сергій Проскурня, 54 роки. – Певно, це частина Шевченківського театру. Він був прекрасним актором – дбав, який образ залишать у пам’яті нащадки. В цей же період намалював автопортрет зі свічкою, де він молодий, вродливий. Говорив Євгену, давай зробимо людину-фестиваль.

«Тарас. Слова» – частина театрального проекту Сергія Проскурні. Торік режисер розпочав постановку поеми-тетралогії Богдана Стельмаха «Тарас». До 2014-го показуватиме по виставі щороку. Завершить 8-годинним спектаклем з чотирьох частин. У виставу залучить всіх п’ятьох акторів, що грали Тараса. Планує зробити її мультимедійною.

– Якщо китайці продадуть нам світлодіодні екрани за півціни, зможемо давати на сцені додаткову інформацію. Уже робив таке, коли 2008-го мені в Оперному театрі нарешті дали можливість зробити Шевченківський вечір. Тоді Юлія Володимирівна підняла за мене келих, бо зруйнував канон.

Газета по-українськи


Два фільми й 8-годинну виставу про Тараса Шевченка готують режисери до 200-ліття від дня народження поета, що буде 2014 року.

9 березня в холі музею Тараса Шевченка в Каневі столичний актор 44-річний Остап Ступка підходить до автопортрета поета. Просить сфотографувати його на тлі картини.

– І не усміхайся, – каже чоловік поруч й поправляє йому нахил голови.

– Схожий! – викрикує хтось із натовпу.

– Клацніть і мені на телефон, – каже Остап. Простягає жінці з натовпу мобільний. До музею Шевченка актор потрапив уперше. – Мене запросили взяти участь у покладанні квітів до пам’ятника Тарасу Григоровичу. Дізналися, що зіграю його у фільмі Олександра Денисенка.

Сценарій Денисенка «Прощання з пустелею» переміг на конкурсі кінопроектів про Тараса Шевченка. 2014-го фільм за ним планують вивести у прокат. Розповідатиме про звільнення поета зі служби у Новопетрівському укріпленні в Казахстані.

– У мене Шевченко постійно думає, бути вільним чи ні, – каже Олександр Денисенко, 53 роки. – Сценарій має любовний трикутник між ним, дружиною місцевого коменданта Агафією Усовою та її чоловіком. Придумав його, щоб люди дивилися кіно. Я не пішов за біографією. 90 відсотків сюжету – моя вигадка. Також важливим героєм є казашка Катя. Казахські історики вважають, що вона була дружиною поета.

Каже, що на зйомки стрічки потрібно 30-40 млн грн.

– Сценарій талановитий, – говорить Микола Жулинський, 71 рік. – Але видно, що автор багато вигадав. Хоча б момент, коли Шевченка хочуть убити під час полювання. Або, коли підкидають отруйну змію в карцер. Це не доведено.

Призовий фонд конкурсу кінопроектів становив 200 тис. грн. Гроші поділили: 120 тис. дали за перше місце, 80 тис. – за друге. Друге місце посів сценарій закарпатського письменника Олександра Гавроша, 40 років. Студія «Пронто Філм» готова зняти за ним 10-серійний серіал.

– Учора познайомився з актором Євгеном Нищуком. Він міг би зіграти 31-річного Шевченка, – каже Гаврош. – У фільмі не хочу показати Шевченка страждальцем. Бо сучасні українці не бажають асоціювати себе з мучеництвом. У житті Шевченка були успішні періоди. 1845-го йому 31 рік. Перед ним стелиться світ. Йому замовляють портрети найбагатші українці. Він виграє конкурс на вчителя малювання у Київському університеті. Якщо порівняти автопортрет цього періоду з намальованим через рік – побачимо різних людей. У фільмі хочу відповісти, яка драма сталася з Шевченком за цей час.

39-річний Євген Нищук зіграв Шевченка у виставі Сергія Проскурні «Тарас. Слова». Її показали 10 березня в Черкаському драмтеатрі. Актор працює у столичному театрі «Cузір’я». 2004-го був ведучим на сцені помаранчевого Майдану.

– Доки тут був, відпустив трошки бакенбарди. Але я хотів не ззовні передати, а зрозуміти його в цей період життя, – каже Євген Нищук. – Перед виставою не спалося. Снилася якась річка, як Шевченко плив. Хоч у виставі такого й близько немає.

– Для мене загадка, як у 47 років Шевченко міг виглядати таким уже старим і поважним, як бачимо його на портретах, – каже режисер Сергій Проскурня, 54 роки. – Певно, це частина Шевченківського театру. Він був прекрасним актором – дбав, який образ залишать у пам’яті нащадки. В цей же період намалював автопортрет зі свічкою, де він молодий, вродливий. Говорив Євгену, давай зробимо людину-фестиваль.

«Тарас. Слова» – частина театрального проекту Сергія Проскурні. Торік режисер розпочав постановку поеми-тетралогії Богдана Стельмаха «Тарас». До 2014-го показуватиме по виставі щороку. Завершить 8-годинним спектаклем з чотирьох частин. У виставу залучить всіх п’ятьох акторів, що грали Тараса. Планує зробити її мультимедійною.

– Якщо китайці продадуть нам світлодіодні екрани за півціни, зможемо давати на сцені додаткову інформацію. Уже робив таке, коли 2008-го мені в Оперному театрі нарешті дали можливість зробити Шевченківський вечір. Тоді Юлія Володимирівна підняла за мене келих, бо зруйнував канон.

за матеріалами :  Газета по-українськи




Недавно російська агенція ИТАР-ТАСС неправильно потрактувала слова Януковича щодо надання російській мові статусу регіональної в Україні та зробила сенсаційну заяву про те, що Президент України обіцяє прийняти закон про російську як другу державну ще до парламентських виборів. Про це повідомляє «Кореспондент».
Проте купа політиків уже встигло прокоментувати можливість подібного закону.
Так Володимир Литвин вважає ініціативу щодо надання російській мові статусу другої державної неможливою для реалізації на практиці. Про це він сказав на брифінгу після погоджувальної ради, – повідомляє «Українська правда».

Він нагадав, що мовний статус України визначений 10 статтею Конституції, а «для того, щоб змінити перший розділ Конституції, треба мати від самого початку не 226, а 300 голосів».

Крім того, за словами Литвина, для внесення відповідних змін необхідно зареєструвати законопроект, якого на даний момент немає, але який повинен прийматися впродовж двох сесій парламенту.

«Тому проблема ця не може бути реалізована в практичній площині. Ініціатива є, і вона має на існування, у тім як і всі інші», – сказав Литвин.

Він також додав, що навіть за радянських часів українська мова «була представлена більш потужно, ніж зараз».

«Я вчора був на книжковому ринку на Петрівці і можу сказати, що 99,9% книжок видано російською мовою», – сказав він.

За матеріалами «Української правди» та «Кореспондента»



Минулими вихідними в селі Червона Гірка на Одещині сталася масштабна пожежа в будівлі Будинку культури. На першому поверсі будівлі знаходилися магазин продтоварів і поштове відділення, на другому – бібліотека.

Як повідомили в прес-службі регіонального управління МНС, пожежа почалася в бібліотеці. Коли рятувальники прибули на місце події, книги вже були охоплені вогнем. Ліквідацією пожежі протягом 5 годин займалися 6 підрозділів.

Вогнем знищено 35 тисяч книг, а також частково майно магазину і поштового відділення.

Причина пожежі встановлюється.

За матеріалами видання «Новый регион»


У вересні 2012-го року в Чернівцях у рамках поетичного фестивалю «Meridian Czernowitz» (6-9 вересня 2012) пройде міжнародна книжкова виставка.

Про це «Українській правді. Життя» розповів президент фестивалю Святослав Померанцев.

«Це буде маленька виставка на 15 стендів. Два стенди німецьких видавців, два – австрійських, два – швейцарських, одне – польське, чотири – українських і чотири стенди гуманітарних інститутів і культурних центрів», – розповідає він.

Наразі свій приїзд на виставку підтвердили видавництва «Suhrkamp» і «Droschel». Ідуть переговори з «Diogenes» і «Wieser». Ці видавці публікують німецькою мовою тексти Юрія Андруховича, Сергій Жадана, Андрія Куркова, Оксани Забужко та інших українських письменників.

«З 2014-го року є плани розвести ці дві події в часі. Виставку ми би проводили в травні, а в березні – сам поетичний фестиваль», – розповідає Померанцев.

Українська правда


Фото: artukraine.com.ua

Вчора,9 березня, о 16:00 у київському Музеї гетьманства (вул. Спаська, 16-Б, ст. м. «Контрактова площа») відбулось відкриття виставки французького письменника й художника Себасіана Боке. Про це повідомляє видання ART Ukraine.

У рамках виставки буде представлено цикл графічних робіт Боке «Безликі», створений у зоні відчуження Чорнобильської АЕС, а також збірка віршів «Опромінення майбутнім».

«Безликі» — спроба французького художника прояснити анонімність подвигів ліквідаторів і повернути індивідуальність безликим. Це художня спроба відновити втрачене, зберегти людяність, «залатати» дірку в історії. Перед мороком небуття людина не лишає спроб реконструкції свого минулого на руїнах світу, щоби зрозуміти й домислити теперішнє. Себастіан Боке, перебуваючи у Володарці, селі під Чорнобильською зоною відчуження, зіткнувся з цим світом «після». Побачивши те, що не піддається відображенню, він узявся проявляти непроявлюване, передаючи його на малюнку, відбиваючи у слові.

Як це – малювати чоловіків і жінок, від яких лишилися лише пам’ять і біль у серцях рідних? Як накласти обличчя (навіть тисячі облич!) на загальний біль? Ідеться про серію ликів, що символізують втрату, про їх відродження із забуття.

«Чорнобиль – це не чуже, іноземне, це своє – точна метафора всіх сучасних політичних і цивілізаційних криз Європи», — пояснює Боке.

Публікація двомовної збірки «Опромінення майбутнім / Avenir radiant» — перший етап широкого літературно-видавничого проекту художньої асоціації Galactic’art (Рен, Франція), київського видавництва «Неопалима купина» і НСПУ.

Наступного року побачить світ франкомовна антологія сучасних українських поетів, а надалі планують організувати перехресні художні резиденції сучасних українських авторів у Франції та французьких в Україні.

Джерело: ART Ukraine.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/03/07/chornobyl-ochyma-sebasiana-boke/">ЛітАкцент</a>

Mar. 10th, 2012

«Березневі тези»: література і політика

Олег Коцарев. Фото Ірини Троскот

Олег Коцарев. Фото Ірини Троскот

На початку березня Київ «із офіційним візитом відвідав» Юрій Андрухович. Письменник провів прес-конференцію в УНІАНі та прочитав публічну лекцію в «Смолоскипі».

Головною несподіванкою на цих заходах для багатьох стало те, що Ю. Андрухович майже не говорив про літературу, натомість присвятив ледь не всю розмову політиці. Тобто було трохи й літератури. Наприклад, Андрухович оголосив початок туру на підтримку свого «Лексикону інтимних міст». І – так! – висловився з приводу скандального присудження цій книжці «Золотої бульки»: «Напевно, когось роздратувала піар-кампанія «Лексикону», але це дивно, адже вона не була ні надто гучною, ні надто агресивною».

Або, наприклад, повернувся до літературної тематики, коли фотограф Таня Давиденко раптом запитала, які вірші Мандельштама він найбільш любить. Тут багато хто вперше почув, що Андрухович не лише любить і може досить розлого цитувати російського поета, а ще й свого часу перекладав його тексти.

Та все ж було очевидно: Юрій Андрухович приїхав говорити передусім про політику. І так само значна частина глядачів – журналістів, літераторів, колег приходила на зустрічі послухати про політику.

Політичні «березневі тези» Андруховича зразка 2012 року менш радикальні, але, мабуть, цілеспрямованіші, ніж раніше. Він уже не грає на межі «соборного» фолу, а говорить очевидніші речі:

- Україна постійно опиняється на межі «бути» і «не бути», нині – один із таких найдраматичніших моментів;

- українці нарешті після майже двох років депресії навчилися сміятися з нинішньої ситуації, але ще питання, що це – оздоровлення духу, перемога над страхом і готовність до змін чи лише звикання;

- мусить визріти свідомий громадянський спротив;

- насильницький спротив приречений на поразку, бо фізична сила – парафія влади, тому «вила» мусять лишитися метафорою, перемагати режим треба мирним тиском;

- усім нам треба виховувати в собі відповідальність, доросле, без ілюзій ставлення до життя, але при цьому також уникати цинізму;

- нині варто підтримати «помаранчевих» політиків, особливо репресованих, бо навіть вони кращі за наявну владу, плюс сам факт регулярної зміни людей нагорі виконує певну «провітрювальну» функцію.

І подібні речі. Часом надто самозрозумілі, але їх промовляння, обговорення таки має терапевтичний ефект: змушує людину замислитися.

Але я про інше. Схоже, тенденція така, що український письменник знову дедалі глибше вписується в політичний контекст (зовсім поза яким він, власне кажучи, й не був). Юрій Андрухович пропагує ненасильницький протест. Оксана Забужко майже демонстративно підтримує окремих політиків. Сергій Жадан підписує листи на захист політв’язнів. Василь Шкляр стає ледь не «прапором боротьби проти Табачника». Важко було б уявити таке, скажімо, році в 2007-му, – аж ось маємо, певно, не в останню чергу «завдяки» безумствам «біло-блакитної» влади…

Хвиля йде і з іншого боку. У Польщі нещодавно вийшла антологія перекладів сучасної української поезії «Дольки помаранч», і автор однієї з рецензій на неї дивується, чому наша поезія так мало соціально і політично заангажована, та міркує над тим, чи не є це наслідком розчарування в ідеалах Помаранчевої революції. Автор іншої рецензії обурюється, навіщо ті українські поети стільки уваги приділяють політиці. Погляди різні, критерій один.

Схоже, що з «перезавантаженням» стосунків літератури і політики (та/або соціальним загалом) слід змиритися, і цей рух маятника навряд чи ближчим часом спиниться. Тим паче, коли явно збігаються загальноєвропейські тенденції ангажованості письменників та українські обставини драматичного загострення суспільної ситуації.

З одного боку, така політизація засмучує. Вона – додаткова підтримка голосам маніякальних фанатів виховної та державницької функцій літератури. Вона – зубожіння сприйняття, тотальна раціоналізація. Вона – смішне, наївне забуття уроків соцреалізму (яке легше можна пробачити західним країнам, аніж нам).

А з іншого, цей новий тон у розмові літератури і суспільства дає першій шанс на увагу ширшого кола читачів, зростання популярності. Якоюсь мірою, зрештою, і навпаки: сама політизація – наслідок зростання популярності сучасної української літератури. Та й очевидно, що запит усе більшої частини дезорієнтованого суспільства на політичний голос письменника може виявитися цікавим творчим викликом для останнього: як і не змовчати на тему, котра хвилює всіх, і не написати тупу агітку?

Що ж, у цій ситуації залишається традиційно сподіватися на почуття міри і смаку в письменників та на чутливість читачів.

Джерело: http://litakcent.com/2012/03/07/bereznevi-tezy-literatura-i-polityka/



Березневе оновлення рейтингу якості «Списку статей, які повинні бути у всіх «Вікіпедіях» засвідчило, що українська «Вікіпедія» наразі посідає 5-те місце серед усіх 284 мовних розділів цієї всесвітньої онлайн-енциклопедії. Про це повідомляє ТСН.

Впродовж лютого 2012 року українськомовна «Вікіпедія» «стрибнула» з 7-го на 5-те місце за цим показником, і обійшла російську та іспанську «Вікіпедії». Також за результатами лютого українська «Вікіпедія» продемонструвала найкращі показники зростання серед усіх мовних розділів. До списку кращих 1000 статей входять статті з галузі загальних знань. Їх використовують для підрахунку своєрідного «рейтингу Вікіпедій», який оновлюється один раз на місяць і відображає наявність та розмір статей із цього списку. Першу сходинку в цьому рейтингу якості займає каталонський мовний розділ «Вікіпедії», за ним іде англомовний, а 3-є та 4-е місце посідають франко- та німецькомовні «Вікіпедії».

Таке зростання якості 1000 необхідних статей було зумовлене насамперед збільшенням кількості користувачів української «Вікіпедії», які протягом останнього місяця зробили як мінімум одну правку.

Нагадаємо, що раніше в КНУ ім. Т. Шевченка було розпочато навчальний експеримент: замість рефератів студентам соціологічного факультету запропонували писати статті для українськомовного сегменту ««Вікіпедії»».

Джерело: ТСН.

Джерело: <a href="http://litakcent.com/2012/03/07/ukrajinska-vikipedija-na-5-mu-misci/">ЛітАкцент</a>


Британська Рада в Україні
 розпочинає театральну освітню програму «За лаштунками», що складатиметься з серії тренінгів для театральних менеджерів, завлітів, режисерів, директорів театрів та театральних фестивалів. Мета програми — познайомити учасників з кращими бізнес-моделями та управлінськими практиками, що використовуються у британській театральній спільноті та забезпечують виживання, діяльність та успіх театрів в умовах обмеженої державної підтримки.

Перший тренінг програми, присвячений роботі з аудиторією, відбудеться 30–31 березня 2012 у м. Києві, в Києво-Могилянському центрі “Пасіка” (Ільїнська 9, поряд з метро Контрактова площа). Участь в тренінгу є безкоштовною, але учасники відбираються на основі надісланих анкет. Також учасники, або їх театри мають бути готовими сплатити за проїзд до Києва та проживання.

Семінар вестиме Келлі Бейглі — спеціаліст найбільш впливової консалтингової компанії Великобританії Morris Hargreaves McIntyre, яка спеціалізується на стратегічних дослідженнях і розробці бізнес-стратегій для мистецького й медіа сектору. Келлі Бейглі вже багато років працює в сфері мистецького менеджменту, маркетингу, технічно-економічного планування, дослідження брендів та впровадження маркетингових стратегій. Серед її клієнтів такі великі девелоперські агенція як Туризм Колумбії, Скотіш Ентерпрайз, та безсумнівні гіганти мистецького сектору:  Британський музей, Національний Траст та мистецький ярмарок Frieze.

Практичні навички Келлі Бейглі базуються на її теоретичних знаннях, Келі має  диплом Історичних наук, Мистецького менеджменту та диплом Королівського Інституту маркетингу.

ЯК ПОДАТИ ЗАЯВКУ:

Участь у тренінгах є безкоштовною, але відібрані учасники мають взяти на себе вартість проїзду і проживання у Києві. Кількість місць обмежена, тому подана заявка не гарантує участі. Відбір учасників буде здійснюватиметься Британською Радою на основі заповнених анкет. Для подання заявки заповніть анкету (онлайн анкету треба заповнити тут ) та надішліть її до 12 березня 2012 року. Заявки, відправлені пізніше 12 березня, розглядатися не будуть.

Програма відбувається у партнерстві з Культурно-мистецьким центром НАУКМА, Києво-Могилянським театральним центром «ПАСІКА» та Театром «Відкритий Погляд».

джерело: http://vsiknygy.net.ua/news/17486/



Засуджений італійський революціонер і письменник Чезаре Баттісті, у видачі якого бразильські влада відмовила Італії минулого року, презентував свій новий детективний роман.

57-річний Баттісті був одним із засновників ліворадикальної організації “Озброєні пролетарі за комунізм”. У 1993 році італійський суд заочно визнав його винним в чотирьох вбивствах, скоєних у 1970-і роки на політичному грунті. Сам Баттісті заперечував свою причетність до цих вбивств.

Будучи автором уже 14 книг, переважно детективного жанру, він взяв участь у Всесвітньому соціальному форумі, який стартував у південному бразильському місті Порту-Алегрі, де представив свій останній роман «Ao pe do muro» (“Біля підніжжя стіни”).

У червні, бразильська влада надала йому візу, яка дає право на проживання, вона також дозволяє йому працювати в цій південноамериканській країні. Баттісті намагався не брати участь в дискусіях, які розгорнулися на антикапіталістичному форумі, заснованому аж у 2001 році.

Баттісті оселився в Бразилії в 2004 році. Свій останній роман він написав за три роки – з 2007 по 2010 – поки перебував у бразильській в’язниці Папуда, в очікуванні рішення за запитом Італії про його видачу.

Колишній президент Бразилії Луїс Інасіу Лула да Сілва відмовився депортувати письменника-революціонера. Указ про надання йому дозволу на проживання він підписав 31 грудня 2010 року, потім це рішення підтвердив і узаконив Верховний суд. Баттісті був звільнений з в’язниці 8 червня 2011 року. Ця обставина викликала дипломатичні проблеми з Римом.

У 1981 році Баттісті втік з італійської в’язниці, куди потрапив за підозрою в приналежності до озброєного угруповання. Довгі роки письменник провів у Мексиці та Франції.

У Франції він був захищений від переслідування італійської влади так званою доктриною Міттерана, яка обмежувала видачу лівих італійських бойовиків в Італію. Але коли політика Франції змінилася, Баттісті знову втік, цього разу до Бразилії, яка дала йому притулок.

Новости литературы

Profile

dnipro_magazine
dnipro_magazine

Latest Month

March 2012
S M T W T F S
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Tags

Syndicate

RSS Atom
Powered by LiveJournal.com
Designed by Lilia Ahner